Видавничий дім "Моя Вінниччина"
“Видавничий дім “Моя Вінниччина” спеціалізується на виданні краєзнавчих та історичних книг про населені пункти Вінницької області. Основний проєкт установи — книжкова серія “Моя Вінниччина”, присвячена історії сіл, селищ, міст і громад регіону.
Основний напрям діяльності видавничого дому — підготовка, редагування та видання книг про історію хуторів, сіл, селищ, міст і громад Вінницької області. Видання серії “Моя Вінниччина” розповідають про минуле й сучасність населених пунктів, про людей, родини, події, локальну пам’ять і культурну спадщину Поділля.
Книги серії мають краєзнавче, історичне та просвітницьке значення. Вони адресовані дослідникам, бібліотекарям, освітянам, краєзнавцям, громадам, а також усім, хто цікавиться історією Вінниччини та рідного краю.
Окреме місце в роботі видавничого дому займає збереження пам’яті про земляків, які відіграли важливу роль у житті громад, культурі, освіті, суспільному розвитку та захисті України.
Видавничий дім “Моя Вінниччина” є важливою частиною культурного простору області, адже його книги формують документальну пам’ять про населені пункти Вінниччини та допомагають громадам зберігати власну історію для наступних поколінь.
Автори видавництва
23 авторів на сторінці видавництва
Книги видавництва
28 позицій у каталозі
Григорівка. Красуня, що народилася на морському дні
Ця книга розповідає про історію села Григорівка Могилів-Подільського району, довколишні урочища якого сповнені прадавніх загадок. Зокрема, це стосується відомого археологам і історикам «Григорівського скіфського городища», де в 1950-их роках знайдемо залізоплавильні печі, якими користувалися осідлі тут скіфи. І не тільки це. Як і всі села Наддністрянщини, це село зазнало усіх «радощів» перебування в прикордонній зоні напередодні Другої світової війни, а після неї іншої «утіхи» - занесення в розряд так званих «неперспективних сіл». Разом з тим, воно завжди боролось, жило, творило, вірувало, сподівалося. І, співаючи слова гімну України «Ще не вмерла...», григорівчани твердо переконані, що ще не вмерла Григорівка і не вмре. Книгу писав професійний журналіст і письменник - дитина Григорівки, і це надає розповіді додаткового імпульсу.
Деякі спогади і не тільки…про Новоукраїнку, Попову Греблю, мій рід.
У своїй другій книзі автор продовжує розповідь про рідні йому села Новоукраїнку та Попову Греблю на Чечельниччині крізь призму власного родоводу. Цінність публікації в тому, що Новоукраїнка, як село, вже майже перестала існувати, але її історія оживає в цій книзі, промовляє до нас словами предків та їх живих нащадків. Пам'ять про згадані села бережуть у Поповій Греблі (до 2016 року вона мала назву Червона Гребля), нині село в Чечельницькій громаді Гайсинського району на Вінниччині.
Розрита могила : Пам’яті жертв Великого Терору 1937–1938 років на Вінниччині
Ця книга, її задум та втілення авторами, виникла з самої логіки серії історичних книг про всі населені пункти нашого краю «Моя Вінниччина». В різні періоди жителям Вінниччини приходилось переживати спільні суворі випробування, які торкалися кожного населеного пункту. Особлива сторінка страждань і трагедій — це масові репресії ні в чому невинних людей в 1930‑ті роки, про які довгий час хоч і говорилося загалом, але було мало конкретизовано. Мається на увазі, зокрема, відсутність списків сотень, якщо не багатьох тисяч сімей, котрі були радянською владою розкуркулені і виселені в Сибір, на далеку Північ росії, на Соловки; імен мирних громадян, безжально винищуваних репресивними органами НКВС в 1937–1941 роки, давно визнаних світовою громадськістю як «Вінницька трагедія». І ось редакторами Видавничого Дому «Моя Вінниччина» спершу було підготовлено до друку і видано книгу відомого українського письменника-краєзнавця Богдана Теленька «Біломорські карби Вінниччини. Соловецький мартиролог Поділля» (том 63 серії «Моя Вінниччина»). В ній вперше обнародувано повний список імен жителів нашої області, сім’ями виселених сталінським режимом на Соловки. Групі наших пошуковців якимось чином, можливо, навіть з ризиком для життя, вдалося вивезти в Україну засекречені в спецхранах росії соловецькі документи. Тепер настала черга розшифровки подій, імен жертв та виконавців згаданої «Вінницької трагедії». Вадим Вітковський та Михайло Каменюк, як журналісти, з початку 1990‑х років займалися дослідженням цієї теми, зробили свого часу про це низку публікацій. У своїй книзі вони узагальнюють зроблене як ними, так і іншими дослідниками «Вінницької трагедії 1930‑их», зокрема, нашими земляками, уродженцем Тиврівщини, кандидатом історичних наук з Києва Борисом Грановським, уродженцем Ямпільщини, письменником Павлом Нанієвим, художньо-біографічну книгу якого «Лозинова труна» про цей період історії також видали коштом вінницького обласного бюджету, та інше. У книзі наведено багато інформації з архівів німецької окупаційної влади у Вінниці в роки Другої світової війни, робиться спроба проаналізувати методику кривавих вбивств та психологію їх виконавців, а головне, на її сторінках розпочато обнародування мартирологу жертв моторошних «кривавих жнив», влаштованих розперезаною єжовщиною на Поділлі. Публікуються списки перших сотень робітників, селян, службовців, страчених в застінках комуністичного гестапо і закопаних тут таки, у Вінниці, в безлічі таємних могил. Формування цього списку, а в ньому має бути близько 10 000 імен, книгою розпочато. Автори звертаються до читачів сприяти їм у цьому. І не лише до читачів з Вінниччини. Вони в книзі пишуть: «Звертаємось також до істориків та краєзнавців Київщини, Одещини, Житомирщини, Хмельниччини, Кіровоградщини, Черкащини: люди з ваших країв перебували в страшних 1930‑х роках у вінницьких в’язницях, це засвідчує хоч і неповний, але наявний список жертв, який ми обнародуємо нині. Безумовно, були й інші поки що не встановлені нами в’язні з сусідніх областей. Чекаємо вашої допомоги і повідомлень. Наш патріотичний і громадянський обов’язок встановити імена інших тисяч невідомих замучених у вінницьких застінках «єжовщиною». І може, справді, як пропонує одна із читачок, настане той день, коли на плитах меморіалу пам’яті жертв «Вінницької трагедії 1937–1941 років» будуть вибиті імена усіх мучеників». Такі книги, як згадані праці Б. Теленька, В. Вітковського, М. Каменюка, вносять в задуману видавничу серію «Моя Вінниччина» важливі узагальнюючі штрихи, а загалом підвищують значення серії, як спільної громадсько-патріотичної роботи над впорядкуванням нашої історичної пам’яті.
Сторінки забутої історі риловецького району. : Оповіді про минувшину містечок і сіл Мурованокуриловецького району
Історичний нарис Володимира Ревуцького «Сторінки забутої історії» знайомить читачів з історією сіл і містечок теперішнього Мурованокуриловецького району від найдавніших часів. Поселення району на протязі цього історичного періоду входили до складу Золотої Орди, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Османської імперії, Російської імперії, а саме: до Бакотського, Кам'янецького, Летичівського, Могилівського, Ушицького повітів. Були у складі Кам'янецького еялету в часи панування турків. Майже весь матеріал книги публікується вперше. Ця книга є першим в нинішній краєзнавчій літературі Вінницької області виданням про всі поселення району, що дає можливість панорамно і цілісно глянути і наті давні часи, і на події, які відбувалися на цій території. Тутешні придністровські поселення від найдавніших часів були в епіцентрі подій, пов'язаних з колонізацією Середнього Придністров'я, постійних сутичок з татарами і турками, охороною краю і кордонів по Дністру козаками. Діяв на цих земля Подільський. полк, козаки якого брали у часть у козацьких війнах і гайдамацьких повстаннях. Книга допоможе більше дізнатись про землю, на якій живемо, про людей, які нам передали її у спадок і заповідали берегти її і захищати від ворогів.
Човновиця. Моє село – це серця рідна пристань
Ця книга розповідає про історію та сьогодення стародавнього села Човновиця, що на Оратівщині. Особлива увага приділяється автором сільським родоводам, традиціям, ролі жінки-матері в житті громади.
Новоукраїнка: покинутий рай… Повертаймо пам'ять!
В книзі розповідається про відносно коротку і болючу історію села Новоукраїнка колишнього Чечельницького району, заснованого в 20-их роках минулого століття виселеними з села Попова Гребля (Червона Гребля) «куркулями» та противниками більшовицької колективізації на малопридатних землях-невдобах на кордоні Вінниччини та Одещини. Це село не проіснувало і 100 років і зникло з карти Вінниччини ще до проголошення Незалежності України, як неперспективне. Уродженець Новоукраїнки Петро Малий реанімує рідне село з його ностальгійними, драматичними, але цікавими сторінками. Новоукраїнка постає у книзі живою і працьовитою, гордою і нескореною зайдам, батьківською і незабутньою. Автор апелює до сотень живих новоукраїнців, які проживають в Червоній Греблі і Кодимі, Одесі та Києві, в близькому і далекому зарубіжжях, з проханням не забувати рідного, покинутого гнізда, могил пращурів. Книга щедро ілюстрована і несе в собі цікавий етнографічний матеріал.
Моє село – Моя колиска. Про історичне минуле та сучасність мого рідного села Українське
Ця книга розповідає про історію села Українське Копайгородської селищної громади Жмеринського району Вінницької області. Її авторка, краєзнавець і дослідник історії Поділля, уродженка Українського, підсумовує багаторічні пошуки історичних першовитоків рідного села, розповідає й про новітні часи, використовуючи численні архівні документи, власні відкриття, спогади односельців. У книзі використана поезія автора цієї книги.
Ладижинська Секретка в степах Миколаївщини
Ця книга розповідає про маловідомі сторінки історії спорідненості двох населених пунктів: міста Ладижина (Вінниччина) та села Секретарка (Миколаївщина), села, заснованого вихідцями з Поділля, що внаслідок життєвих бур змушені були шукати «землі обітованої» далеко від батьківського краю.
Добридень, Березівко!
Нова книга заслуженого журналіста України Петра Маніленка - цікава розповідь про одне з мальовничих сіл Бершадщини від минувшини до сьогодення, долі людей, знаних земляків, історії місцевого господарства, школи, творчі здобутки подолян.
Летять в Журавне журавлі
Ця книга є життєписом села Журавне Хмільницької міської громади Хмільницького району Вінницької області на всіх етапах української історії. Авторка, відома поетеса і краєзнавець, знайомить читачів з долями людей рідного села, наводить численні маловідомі факти з історичних джерел. Книга розрахована на використання в школах та на широке коло читачів.
Літинщина крізь роки та віки
Ця книга розповідає про села колишнього Літинського (нині Хмільницького) району та містечка Літин. їхню древнюю і новітню історію, відомих уродженців краю. Розповідь супроводжується великою кількістю архівних документів, свідчень людей, посилань на художню літературу.
Івашківці у серці назавжди
«Івашківці у серці назавжди» – книга про справжню, непідробну любов до села тих людей, для яких воно з діда-прадіда рідне, і тих, хто поріднився з ним за велінням долі. У кожному з нас живою іскрою зоріє невидимий ДУХ ЄДНАННЯ з місцем на землі, що його ми називаємо «маленькою Батьківщиною». Найвірогідніше, цей зв'язок живе саме у наших СЕРЦЯХ. Ця книга перенесе читача у далеке і не надто далеке минуле. Все, згадане у ній, безпосередньо пов’язане з Івашківцями – невеликим, але надзвичайно колоритним та самобутнім селом на Вінниччині. Тут живуть працьовиті, гостинні люди, часом гострі на слово, та й характер мають «з перцем». Але всі вони переймаються долею села і люблять його всією широкою українською душею та своїм палким великим СЕРЦЕМ.
Теплик — моє містечко
«Теплик — моє містечко» — така проста, але щира назва книжки, що повернулася в наш край через багато десятиліть. Єдиний примірник книги, яка вийшла у світ у 1946 році в Буенос-Айресі мовою їдиш, зберігався в бібліотеці Єрусалимського університету. Стараннями вінницьких краєзнавців Мані Віник, Семена Мазуса, Леоніда Трахтенберга, Анатолія Кержнера, екс-директора Центру юдаїстики Таврійського національного університету імені Вернадського та вінницьких письменників і видавців Михайла Каменюка, Людмили Любацької книга повернулася на батьківщину автора в україномовному варіанті. На сторінках видання – дотепна, лірична, в стилі Шолом Алейхема, оповідь про єврейську громаду Теплика на стику двох століть — XIX—XX, в час «ленінського перевороту». Книга багата етнографічними маловідомими деталями, історичними фактами історії Поділля більш як сторічної давнини. Передмови С.Мазуса, І.Мендельсона, М.Каменюка. Переклад українською Л.Любацької
Скоморошки, мов сайти, відкриваються небесам
...автор тримав у своїх пригоршнях метелика, з крилець якого струшував- ся час і пилок спомину. У пластах вічності порався відмичкою сподівань... Підняв з намулу минувшини Ріднизну, що більше вісьми століть пензлить небосхил!
Івча: доля, історія, люди.
Ця книга - художньо-публіцистична розповідь про багатовікову історію одного з найдревніших поселень Західного Поділля - село Івча Хмільницького району Вінницької області. Про його родоводи і народні традиції, про талановитих в різних галузях життя його дітей, про химерне перехрещення доль, про правду і кривду, як писав один з обожнювачів і художніх літописців цього села, видатний український письменник Михайло Стельмах. В давні часи село було повністю спалене ординцями, а далі переходило з рук в руки: після розподілу Польщі ним володів князь Безбородько О.А., український дворянин із Глухова, подарувавши село згодом племінниці, графині Клеопатрі Лобановій-Ростовській, найбагатшій нареченій російської імперії, далі серед помітних власників села був всесвітньо відомий хірург Микола Пирогов, одеський купець грек Перікл Родоканакі, дрібні польські шляхтичі. Автор використав значний об’єм документальних, архівних матеріалів, спогади людей, пошуки місцевих краєзнавців та власні багаторічні пошуки й письменницькі спостереження.
Нагоряни – наддністрянська перлина Південного Поділля
Ця книга розповідає про історію села Нагоряни Могилів-Подільського району Вінницької області. Її автори, краєзнавці і дослідники історії Наддністрянщини, дослідили древні першовитоки рідного села, в ареалі якого знаходяться досі до кінця невивчені рідкісні навіть для загальноєвропейської історії об’єкти, зокрема, знамениті скельні печери на крутосхилах над Дністром. Вважається, що вони подібні до знаменитого Стоунхенджу у Великобританії, але значно старші за нього. Цікаві у книзі авторські посилання на різні джерела, які висвітлюють життя нагорянців упродовж століть – аж до нашого часу.
Над Собом пісня дзвінко лине
В своєму нарисі вінницькі краєзнавці, відомий громадський діяч, підприємець Володимир Іжевський та письменник Михайло Каменюк досліджують витоки такого помітного в духовному житті Вінниччини явища, як «культурний феномен Іллінеччини». Адже упродовж всього ХХ століття і донині народні митці, самородки колишніх Іллінецького і Дашівського районів подільського Присоб’я не переставали дивувати світ своїми різноманітними здобутками, надто в мистецтві хорового співу. Аналізується життєвий і творчий шлях відомого композитора, диригента, музиканта, фольклориста В.І.Іжевського, який дав поштовх розвитку місцевого хорового мистецтва, на базі якого проходять тепер щорічні Міжнародні фестивалі хорового співу «Над Собом пісня дзвінко лине».
Наш Животів
У своєму краєзнавчому нарисі автор, відомий громадський діяч, підприємець Володимир Житник змальовує історію свого рідного села Новоживотів Вінницького району (колишнього княжого, полкового і сотенного міста Животова) з давнини й до сьогодення. Тут споконвіку зводили житла і сіяли жито-пшеницю, колисали дітей і співали пісні, а в грізну годину боронили рідний край від завойовників. Про Животів писали відомі дослідники, науковці й мандрівники – ціле гроно достойних імен. Село дало світові письменників, політичних і громадських діячів, журналістів, науковців і Героїв, які хоробро захищають свободу й незалежність України.
Мончинці
Будинку культури села Мончинці Калинівської територіальної громади відбулася громадська презентація-обговорення книги Степана Колесника «Мончинці» (серія «Моя Вінниччина – 1000 книг про 1000 сіл», випуск 107). Видатний український письменник, лауреат Національної Шевченківської премії Степан Павлович Колесник тривалий час працював над книгою про своє рідне село. За життя він не встиг впорядкувати зібрані матеріали, документальні новели та роздуми. Цю важливу роботу здійснила його учениця, журналістка з Київщини Оксана Одінцова, яка після смерті письменника зібрала й упорядкувала його архіви та рукописи. Саме завдяки її зусиллям побачила світ книга надзвичайної духовної сили й пам’яті. На презентацію зібралися жителі села, культурна інтелігенція громади, молодь, а також письменники й видавці. Про значення творчої спадщини Колесника говорили міський голова Василь Поліщук, начальник відділу культури Калинівської громади Тетяна Фалієва, староста Неля Пивовар, письменники та видавці книги Вадим Вітковський і Михайло Каменюк, поетеса Любов Здирко, професор Вінницького державного педагогічного університету Сергій Гальчак, журналістка Оксана Одінцова, журналіст і полковник СБУ у відставці Григорій Кулівар та інші. Учасники зустрічі пригадували яскраві сторінки життя і творчості видатного земляка, ділилися особистими спогадами та фактами з його біографії. Висловлювалися пропозиції щодо увіковічнення пам’яті Степана Колесника в рідному краї. Справжньою окрасою заходу став виступ уславленого ансамблю «Калина» під керівництвом Антоніни Петрушкевич. Прозвучали пісні, сповнені віри у Перемогу та велич України. Присутні мали змогу переглянути документальний фільм за сценарієм С. Колесника «Солдатські вдови», який свого часу демонструвався навіть у стінах Організації Об’єднаних Націй. Його актуальність, як і всієї творчості Степана Колесника, не втрачає сили й сьогодні, коли війна приносить нові втрати українським родинам. Презентація книги залишила глибокий слід у серцях учасників, адже стала свідченням того, що навіть найменше село може бути джерелом великих особистостей і великих справ.
Життєве намисто погребищан
03.01.2025року відбулась презентація книги "Життєве намисто погребищан", яку написала краєзнавець, наслідувачка фольклористки Насті Присяжнюк, Жанна Поліщук. Захід відбувся на базі Погребищенського ліцею 2, який дуже гостинно і привітно зустрічав поціновувачів творчості Жанни Поліщук. Книгу " Життєве намисто погребищан" присвятила авторка своїй найдорожчій людині- мамі. Жанна Олександрівна працювала вчителькою української мови і літератури, українознавства в Погребищенському ліцею 2 і завжди мріяла зібрати "життєві намистини" життя і традицій своїх земляків- погребищан, рідних і близьких своєму серцю. Зібрати матеріал про життя і звички нашого Подільського краю, де живе її родина, де народились її діти. Мрія здійснилася!! Мені пощастило побувати на презентації її третьої книги "Життєве намисто погребищан". Перше видання вона присвятила родовіду своїх близьких. Друге- освітянам, а третє- це збірка спогадів земляків про життя, звичаї, обряди нашого Погребища. Збірка" Життєве намисто погребищан" народилась завдяки натхненній праці Жанни, жінки- трудівниці, педагога, патріотки, яка самовіддано любить свій край, свою маленьку батьківщину. Захід- презентація проходив у форматі музично-літературного- спрямування. Презентацію відвідали і допомогли у проведенні вчителі Ліцею 2, працівники культури, краєзнавчого музею імені Насті Присяжнюк, хор ветеранів тощо. Серед гостей заходу були журналісти, працівники видавництва, доцент Вінницького педуніверситету, поет Віктор Крупка. Видання " Життєве намисто погребищан"- це книга дописів, узагальнення, коментарів, спогадів земляків, які відображають в основному місцеву культуру, звички, обряди погребищан.
Вітри та дороги, допоможіть мені. Скарби рідного Надросся.
У нарисах, ліричних замальовках, власних поезіях молода краєзнавиця, етнограф, дослідниця описує давні і сучасні події, людей, долі земляків рідного Надросся: Погребищ та довколишніх сіл, що входять до місцевої громади. Досліджуючи та вивчаючи епістолярну, публіцистичну спадщину видатної погребищанки, фольклористки Н.А.Присяжнюк, авторка подає уривки з невідомих широкому загалу спогадів Н.А.Присяжнюк, знайдених в архівах та розшифрованих нею. Книга розрахована на читачів різного віку, які цікавляться історією України загалом, Поділля, зокрема, в тому числі, і власних родоводів.
Хмільник: містобудівний розвиток на тлі історії, або його камінний літопис
Хмільник, як феномен, одне з найдавніших історичних поселень на Поділлі на шляху від Кам’янця до Києва. Як дужий велет, на обох берегах Бугу місто відстояло у життєвій боротьбі своє право на мирне існування і труд. Це місто з віковою, якщо не тисячолітньою, історією. Значний процес його переродження в сучасне місто розпочався на початку ХІХ ст. і поступово продовжувався ціною пошуків. На думку автора, Хмільник має свою міську ідентичність, індивідуальність й образність.
Доля села в народній долі. Оленівка на Могилів- Подільщині. Серія «Моя Вінниччина». Книга 92
Ця книга розповідає про село Оленівку на могилів-подільській Наддністрянщині, його історію, що сягає початку ХІХ століття, талановитих і працьовитих людей. Як і кожне українське село, воно має свої чудові традиції, виховало і дало країні чимало відомих особистостей, талантів во славу рідної землі. Розповідь супроводжується великою кількістю архівних документів, свідчень людей, посилань на художню літературу.
Воронівці : сповідь. Серія «Моя Вінничина». Випуск 109
Книга зацікавлює з перших сторінок, вона пересипана науковими, краєзнавчими, літературними та ліричними перлинами, допомагає читачеві захоплено поринути за завісу часу, зазирнути у потаємні глибини нашої минувшини.
Борівка: Що написано пером – не вирубати... Книга сьома. 1856 – 2025 роки. Серія «Моя Вінничина». Випуск 117.
Ця книга – своєрідний літопис села Борівка Чернівецької громади Могилів-Подільського району на Вінниччині, укладений з публікацій про це село в різних джерелах за 200 останніх років. Він свідчить про сповнене перипетій, труднощів, перемог і досяг-нень людей Борівки на всіх етапах української історії.
Озаринці - колиска мого дитинства
Це цікава розповідь про село Озаринці Могилів-Подільського району. Її написав журналіст, уродженець Озаринець ГРИГОРІЙ КУЛІВАР. Захоплюючі неймовірні події, дотичні до цього села, зафіксувало перо дослідника. Тут фігурують і славетний козацький полковник Остап Гоголь, і легендарний поляк-воїн «пан Володиєвський», і Симон Петлюра, який звертався до озаринчан з костельного муру в час боїв на Поділлі, і чесні працьовиті люди славного села, про трудові подвиги яких знала вся велетенська радянська країна. Дізнаємось про історію Озаринецької фортеці, залишки якої ще й досі хвилюють уяву мандрівника, Куліварового яру, названого тому, що там оборонці краю варили (відливали) кулі для своїх мушкетів тощо. В оповідь автор майстерно вмонтував і свої глибокі роздуми над долею Поділля і України в цілому, і чимало сюжетів із самого життя озаринчан, яке було характерне ще й тим, що мало в своєму центрі ціле єврейське містечко (штетл), тут існував у 1930-ті роки і єврейський колгосп імені Петровського, була школа з викладанням на ідиш, ще й молодіжна сіоністська організація. Ось, приміром, один із цікавих фрагментів книги: «Під час Голодомору жоден єврей Озаринець не помер від недоїдання. Кажуть, вижили за рахунок "Торгсину" (торгівлі з іноземцями). Це була така собі мережа спеціальних магазинів та контор, що діяли в усіх великих містах та райцентрах, в які можна здати золоті кільця, ланцюжки, сережки, прикраси з дорогоцінного каміння і отримати талон, який тут же отоварювався закордонними продуктами харчування. З іншого боку, Торгсин став своєрідною пасткою - кожен клієнт, котрий здав хоч одну золоту монету, автоматично потрапляв до особливого списку ДПУ НКВС, що займалася боротьбою з контрреволюцією і чужими радянській владі елементами. Серед такої категорії осіб виявився містечковий м’ясник, який рахувався в колгоспі ім. Петровського пастухом, Мойше Кац. Його запросили в органи, а звідти направили прямісінько в переповнену задушливу камеру, де можна було тільки стояти. Мойше витерпів кілька діб, а потім вирішив розколотися. Сказав слідчому, що вдома має схованку, в якій зберігає 15 "миколайчиків". Чекісти не стали дочікувати ранку, тієї ж ночі повезли у легковому автомобілі власника золотих скарбів в Озаринці. Мойше дістав зі схованки зав’язану вузликом хустинку, поклав на стіл і "щиросердно" запевнив енкаведистів, що крім цих пожитків, ніяких інших немає. Але сталося непередбачуване: при перерахунку виявилося не 15 золотих монет, а 25. Хазяїн зблід в обличчі – так жорстоко він проколовся вперше в житті. Вочевидь, з переляку переплутав схованки, бо тримав гроші частками. Знову повезли його в Могилів-Подільський до слідчого. "Радянську владу надумав обдурити? Ти нам справжню схованку покажи, на 15 монет", - грізно волав страж закону. Знову службовий лімузин везе в село поважного власника золотих запасів. Ви не повірите! Але це факт. Мабуть, щось на Мойше найшло: на цей раз з іншої схованки витяг невеличку скляну банку, а там виявилося 30 "миколайчиків". Ось так їздили туди-сюди, допоки не знайшли обіцяних 15 золотих монет». Як редактор серії, скажу, що працював над цією книгою з особливим захопленням від прочитаного і з радістю, бо з Григорієм Куліваром поєднують нас роки творчої і просто людської дружби. Отож, зичу книзі успіху, в якому не сумніваюся, і запрошую усіх до повчального читання. МИХАЙЛО КАМЕНЮК, редактор серії «Моя Вінниччина»
Промінчик сонця на землі – мої Озаринці. Книга друга. Серія «Моя Вінничина». Випуск 118
Це другий том глибокої дослідницької книги про рідне село Озаринці Могилів-Подільського району вінницького письменника і журналіста. Автор, оприлюднюючи відкриті ним внаслідок невтомного пошуку цікаві документи і факти, продовжує захоплюючу цікаву оповідь про героїчне у борні і труді значиме село Наддністрянщини, де споконвіку проживали в одній дружній сім’ї українці і євреї (було тут відповідно і два колгоспи – український і єврейський), люди інших національностей. Розпорошило озаринчан по білому світу 19 і 20 століття, чимало з них стали знаменитостями, знаковими людьми. Її Величність Пам'ять панує на сторінках цієї неординарної книги, де кожен розділ є своєрідною новелою, побудованою на документальній основі, де строга оповідь публіциста перемежовується з іскрометним наддністрянським гумором та й не тільки.
Лісниче, село мальовниче. 1280 р.
Лісниче, село мальовниче. 1280 р. Історія села Лісниче (Копистирин) Бершадської громади Гайсинського району Вінницької області. Серія «Моя Вінниччина», випуск № 101. У кожного в житті настає така пора, коли хочеться бодай подумки повернутися до рідного села, пройтися знайомими з дитинства вулицями, зустрітися з дорогими серцю людьми, з якими ріс і мужнів, відвідати на проводи могили рідних… Часто і діти лісничан запитують, хто були їхні діди-прадіди і з якого вони роду-племені, тому, щоб розповісти їм та іншим землякам те, що пощастило зібрати в архівах і давніх історичних книгах, вирішила ініціативна група зібрати по крихті відоме та й розповісти усе у книзі-історії села Лісничого, села справді мальовничого.